Житомирською філією Київського інституту бізнесу та технологій було оголошено п’ятий обласний конкурс творчих робіт учнів 9–11 класів «Мій рідний край — Житомирщина — земля благословенна»
Завершальним етапом Конкурсу стало підведення підсумків на обласному форумі 22 березня 2012 року за участю представників Житомирської обласної державної адміністрації, Житомирської обласної Ради.
Вінічук Вікторія (її у ліцеї знає кожен, адже вона переможець багатьох творчих конкурсів) стала лауреатом першої премії та отримала грошову винагороду від директора Житомирської філії Київського інституту бізнесу та технологій «За кращу творчу роботу».
Мені пощастило взяти інтерв’ю у Вікторії, її відповіді вражали скромністю та лаконічністю. Зокрема вона зазначила, що взяти участь у конкурсі їй запропонувала Шульга Ольга Анатоліївна. А сама робота було написана дуже щиро, що, напевно, і вразило членів журі.
Ольга Анатоліївна також поділилась своїми враженнями: « Якщо чесно, то моя заслуга у перемозі надзвичайно мізерна, я тільки трішки відредагувала роботу. Вікторія надзвичайно талановита учениця і я думаю, що це далеко не остання її перемога! Також би хотілось висловити слова вдячності організаторам, бо такий конкурс дає додатковий шанс молодим людям реалізувати в Україні свій потенціал, виховує почуття національної самосвідомості та духовно збагачує особистість.
Ми бажаємо Вікторії нових звершень, а вам пропонуємо прочитати есе «Моє місто»
Моє… Рідне… Це мій дім. Це мій захист. Це моя тривога. Це моє життя.
Щоб я не робила, моє місто завжди спостерігає за мною… Своїми деревами, квітами, старими вуличками та новими білосніжними будівлями… Саме цим воно стало для мене рідним. Стало моїм захистом і спокоєм.
З дитинства до сьогодення. Разом з моїм Житомиром я вчилася ходити, розмовляти… Знаходила та втрачала друзів, переживала злети і падіння, росла… Усе це було разом з моїм містом. Таким рідним, таким затишним, таким знайомим…
Кожна вулиця, кожне деревце, кожна будівля… Я знаю усе це, як саму себе. Це невід’ємна частина мого життя, мого натхнення. Я навчилася малювати, писати вірші, спостерігаючи за Житомиром… За яскравим промінням, за затятими вітрами, за проливними дощами, бурхливими водами… Усе це здавалося таким рідним серцю, таким своїм тільки в Житомирі. І жодний промінчик, жодна травинка не зрівняється в моєму погляді з житомирською.
Скільки б тривог не було в моєму дитячому серці, я можу пройтися по цьому рідному асфальту, слухаючи таку знайому пісню міського гуркоту… І все, що здавалося каменем на моїй тендітній душі, стане для мене просто частинкою цього швидкоплинного життя. І так легко, ніби я та хмаринка на блакитному небі…
Тільки тут. Тільки так. Мені спокійно, я щаслива. Тут мій дім, моя доля… І де б я не була, якби красиво не було за межами мого рідного дому під назвою Житомир, просто старенька, так добре знайома дорога до мого під’їзду назавжди буде для мене найкрасивішою картиною мого серця.
Дякую тобі, моє рідне місто, мій Житомире, що ти завжди був поряд зі мною. Дякую тобі за твої тихі вулиці та високі дерева. Дякую за те, що в мене завжди буде рідний дім, в який моя душа буде линути все моє життя. Тому що тут спокій, тут сонце світить найяскравіше.
|
