До списку справ, який має зробити кожна людина, я б додала ще одну не менш важливу - відвідати рідну школу і вчителів, але не з почуття обов'язку, а за покликом серця.
Ми часто подумки повертаємось у ті роки. В пам'яті кожного залишилось щось святе - чи то перший шкільний дзвінок, чи перша вчителька, чи перше шкільне кохання, урок, який найбільше запам"ятався, чи теплі слова вчителів, які прозвучали на шкільному дзвонику...
Не пригадую, що я відчувала, коли із сльозами на очах йшла вперше до класу за своєю вчителькою, боязко оглядаючись,чи чекає мама.... Але, думаю, що це було таке ж хвилювання, коли вперше після випускного переступила поріг школи (на той час уже ліцею)...
До того часу думала, що радіють моїм успіхам і переймаються негараздами тільки рідні і друзі.І яким же здивуванням для мене виявилась невдавана радість у очах вчителів. Це нагадало, що є на світі ті, кому ти не байдужий. Побачила в їх очах гордість за своїх дітей. І ця гордість передалась і мені, випускниці, але гордість не за себе, а за тих, хто не просто поставив нас на ноги,а кожному віддавав частину душі. Гордість за вчителів!!!
І хто б міг подумати, що доля підготувала мені ще один подарунок - після закінчення Ужгородського національного університету повернутися до рідної alma-mater, але вже у ролі вчителя, стати маленькою частиною прекрасного колективу!!!
Спасибі Вам, дорогі вчителі!
Шульга Ольга
|
